Із твору «ЛІТЕРАТУРНА АМНЕЗІЯ»
«Я опускаюся на стілець біля письмового столу. Ганьба. Скандал. Упродовж тридцяти років, з тієї пори, як я навчився читати, я дещо прочитав, не так вже й багато, але дещо, одначе що від цього залишилося? Неясний спогад про те, що в другому томі тисячо-сторінкового роману хтось застрелився з пістолета. Тридцять років читав - і все марно. Тисячі годин мого дитинства, хлоп'яцтва та юнацтва я провів за читанням і не зберіг нічого, крім великого забуття. І це лихо не зникає, навпаки, воно лише посилюється. Якщо я сьогодні читаю книжку, то забуваю початок, ще не дібравшись до кінця. Іноді моя пам'ять відмовляє вже до кінця сторінки. І я ледь плетуся від абзацу до абзацу й незабаром зможу утримувати в свідомості тільки окремі слова, що доносяться з пітьми якогось вічно невідомого тексту, спалахують, немов падучі зірки в момент читання, аби відразу ж потонути в забутті... Упродовж літературних дискусій я вже давно не розкриваю рота, аби не знеславитися, переплутавши Мьоріке з Гофмансталем, Рільке з Гельдерліном, Беккета з Джойсом, Італо Кальвіно з Італо Звево, Бодлера з Шопеном, Жорж Санд з мадам де Сталь і т.п. Я цілими днями перегортаю сторінки книжок у пошуках якоїсь цитати, оскільки ім'я автора вислизнуло з моєї пам'яті, а в той час, коли я копаюся в невідомих текстах абсолютно незнайомих мені авторів, я примудряюся забути, що ж я, власне, шукаю...»