Йосип Бродський

В пору зимну, в місцевості, звиклій

радше до спеки, ніж

до холоду, до пло щини більше, ніж

до гірських підніж,

немовля народилось в печері,

щоб світ спасти;

мело, як тільки може в пустелі взимку мести.

Йому видавалось таким невимовне великим все:

груди матері, в парі жовтій віл та осел;

Балтасар, Гаспар, Мельхіор - волхви,

і їхні дари.

Він був лише крапкою. Крапкою теж -

зоря згори.

Уважно, без мерехтіння, не блимнувши, віддаля,

крізь хмарки рідкі, на спеленане в яслах маля

з вселенської глибини, з тамтого її кінця

зоря дивилася в печеру. І то був погляд Отця.