Прообразом створення молодіжних організацій на Волині, зокрема на Рівненщині стали відомі ще з ХV століття православні братства - союзи мирян та духовенства, покликані оберігати християнську віру православного обряду. Чи не кожен українець пам'ятає відомий факт вступу до Київського братства гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного разом з усім підлеглим запорізьким козацтвом.
"Молодіжні організації" на Волині у другій половині ХІХ століття вже не були значною мірою орієнтовані на громадські та й політичні сили суспільства царської Росії. Це були теж церковні братства, які створювались для скріплення суспільного впливу російської православної церкви на Україні. Польські антиурядові повстання 1831-го й особливо 1863-64 років підштовхнули царський режим створювати альтернативні розвинутим польським громадам суспільні утворення з місцевого волинського населення, долучаючи, зокрема, до них молодь. Феномен українських церковних братств XV-XVII століть, які боролись проти ополячення та насаджуваної католиками унії, було використано режимом імперії для ствердження та привиття великодержавного російського шовінізму. 1864 року було видано основні правила для цих братств, які мали стати громадськими об'єднаннями у пропаганді російського православ'я. Головною метою в статуті значилось: "возрождение православ`я и русской народности в западно русcком крае и очищение насколько возможно почвы православия от всякой примеси…" (цитовано за статутом Кирило-Мифодіївського братства м.Остріг). Такі церковні братства виникають у 1865, 1871, 1897, 1903 роках почергово в Острозі, Дубні, Рівному, Здолбунові тощо. Функціонально молоді в таких "молодіжних" організаціях відводилась роль "м'язів" в організовуваних російською православною церквою чорносотенних акціях. Займались вони також збором коштів на "палестинські потреби" та корегуванням української історії, вносячи поняття "спадкової" для України "единой традиции и происходжения всего руського". На сучасному етапі в Україні подібну діяльність також можна прослідкувати на прикладі діяльності різних громадських структурах, що діють у нас від "Руського блоку", "ЗУБРа" до діяльності політичної партії ПСПУ під керівництвом Н.Вітренко. Як і тоді, так і зараз, ці структури не були за характером українськими та не переслідували національні інтереси титульної нації. Вирішальним впливом на молодіжне середовище як в ХІХ, так в ХХ століттях залишались, однак, навчальні заклади - школи, ліцеї, колегіуми, гімназії. Але вони тоді, як і тепер, ставили першочерговою метою - навчання предметам. Виховні процеси чіткого вирізнення не мали.

12 квітня 1912 року було засновано абсолютно відмінну молодіжну формацію, яка вже набула власної атрибутики, а головне, окрім символіки, виробила мету та методику для змістовного виховання. Формою дії для цієї організації стала робота з молоддю офіцера розвідки Великобританії Роберта Баден-Паувела - скаутінг. В Україні скаутська організація набула, крім патріотичного, національний зміст і отримала назву "ПЛАСТ". Пласт виникає спочатку на Галичині у 1921 році як секція Українського Товариства і Охорони дітей та опіки над молоддю. 1922 року пласт з'являється на Волині, оформлений як спортивні гуртки при громадському обєднанні "Просвіта". Всім пластовим рухом на цих землях керувала Верховна Пластова Команда (ВПК), який від 1924 року підпорядковувались великі пластові гуртки. Перший осередок Пласту на Рівненщині виник в с.Олександрії біля 1922 року з ініціативи Володимира Боровського, Теодосія Довгалюка, Теодосія Семенка. Згодом організацією зацікавився інструктор "Просвіти" в Рівному Степан Семенюк, який стає одним з її лідерів. С.Ф.Семенюк (1899 р.н., уродженець с.Шпанів) працював в Рівненському повіті сприяючи заснуванню осередків західноукраїнської організації "Просвіта", хорів при цих осередках, хат-читалень, які були тоді осередком українського національного духу 20-30-их років. Це був час, коли в обороні всього українського стояла також створена 1918 року Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). Ці громадські та релігійні організації у Волинському воєводстві, куди входила Рівненщина, частково користувались на початку 30-их років підтримкою польської влади, оскільки були єдиними вогнищами культури, яка протиставляла російському шовінізму, пропагонованому Російською православною церквою та громадсько-політичним об'єднанням "Российськое народное объединение" (РНО). Дисципліна та національне виховання Пласту гартувало майбутніх борців за втрачену тоді Українську незалежність. Степан Семенюк був членом Українського Церковного Комітету УАПЦ. Делегатом Українського Церковного Православного з'їзду й до того ж лідером пластового руху на Волині - зв`язковим юнацького куреня ім.Байди Вишневецького в Рівному, членом ВПК. Зенон Коссак, Роман Шухевич, Степан Бандера та ще тисячі українських патріотів були вихованцями пластових організацій й обрали для себе єдину в житті посвяту - служіння українській Державі.

20-30-ті роки на Рівненщині були також часом розквіту інших молодіжних організацій, які вирізнялись за національним та політичним принципом. В Рівному, а також в більшості повітових центрів Волинського воєводства існувало скаутське об'єднання - harcerctwo. Полькі молодіжні організації мали великодержавне забарвлення й були менш політизовані. Національно-демократичні чи націоналістичні українські та єврейські об'єднання були політично активнішими, оскільки влада ІІ-ї Польської республіки їх ні фінансово, ні юридично не підтримувала. Молодіжні організації спортивного й напіввійськового спрямування, такі, як "Sokyi" та "Strzelcy" зміни для польської армії та їх резерву, а також певних дорослих організацій таких, як Liga Przeciwlotnicza oraz Morska i Кolonialna, що існувала в Рівному, Здолбунові й Острозі. "Сокіл", наприклад, мав в місті Рівному поруч колишнього палацу Любомирських стадіон для футболу та два тенісні корти. Мала свої громадські об'єднання спортивного спрямування єврейська громада, спортклуб якої "Hasmonea" утримував гімнастичну залу а також тенісний корт.

З приходом радянської влади від 1939 року діяльність існуючих раніше молодіжних організацій було припинено. Натомість рівненській молоді було запропоновано єдину для вступу організацію - комуністичну спілку молоді (комсомол), яка виховувала молоду заміну для ЦК(б)У. 1941 року у Рівному та повітових центрах вже нового окупаційного утворення - Рейх комісаріат "Україна" - німецька влада дозволила існування лише спортивних клубів: Рівненського футбольного "Горинь", Здолбунівського "Гарт" та інших. Вони нерідко грали з "футболістами" вермахту й не раз у них вигравали, про що писала у 1941-42 роках рівненська "Волинь", редагована Уласом Самчуком. Починаючи від 1944 року, на Рівненщині відновлює свою діяльність комсомол. А також добровільні спортивні товариства, які об'єднували учнівську та студентську молодь за галузевими ознаками - освітянські "Трудові резерви", вищої школи - "Буревісник", сільського господарства - "Колос" тощо. Принцип об'єднання цих товариств був громадським лише за назвою - про серйозну громадські роботу чи виховання в тоталітарних умовах не йшлося.

Якщо вести мову про молодіжні нелегальні організації, то варто згадати підпільну "Юнацтво ОУН", очолю вальну Уляном Белешком (1925р.н.), яка діяла на території Мізоцького та Острозького районів наприкінці 40-х років, більшість з якої було заарештовано у 1947 році. Рівненська націоналістична група студентів, яка діяла в педінституті, була ув'язнена на різні терміни від 3 до 10 років наприкінці 60-их років. Поодинокі виступи-протести та акції громадянського спротиву, в яких брала участь молодь у 70-х роках, пов'язані переважно з рухом правозахисників та впливом ідеї Української Гельсінської спілки.

Однією з найперших дійсно громадських організацій, яка відновила свою діяльність наприкінці 80-х в Рівному, став Пласт - Українська скаутська організація. Було створено два курені: ім..Олени Теліги (юначок) та ім.Уласа Самчука (юнаків), а також новацькі рої. Потім була черга Клубу Української Елітарної Молоді (КУЕМ) - 1991р., Спілка молоді Рівненщині (СМР - правозахисних комсомолу в області), Клуб Українського Юнацтва "Білий Хрест" (м.Здолбунів) - 1992-й, Дитяче козацьке товариство Рівненщини "Січ", Спілка Української Молоді (СУМ) - 1993р., а також інші громадські та громадсько-політичні організації.

Мало свою історію й новітнє об'єднання громадських молодіжних організацій Рівненщини в надструктуру або просто "під якимсь дахом". У 1994 році управління тоді ще у справах молодіжної політики Рівненської облдержадміністрації організувало в одному з таборів Рівненського району семінар-зібрання з метою переконати громадські організації створити якусь об'єднавчу структуру. А пізніше експертну раду з представників молодіжних організацій при тому ж управлінні. У наступному, 1995 році, подібні акцію було організовано повторно, але тому, що позицією молодіжних недержавних організацій було бачення спроб управління одержавити громадські структури, а також й тому, що чимала частина діючих організацій вже були учасниками інших недержавних об'єднань (наприклад, КУЕМ та КУЮ "Білий хрест" з 1994 року були членами коаліції молодечих патріотичних організацій України),- такі спроби мали незначний результат.

Нові віяння на рівненську Волинь дійшли з Києва за посередництва лідера Спілки Української Молоді Олександра Задорожного наприкінці 1996 року. У грудні того ж року такі різні й водночас такі схожі між собою молодіжні громадські організації у кількості 12-ти, серед яких - СУМ, КУЕМ, Екоклуб, ДКТР "СІЧ", Клуб "Гармонія" та інші, приймають рішення про заснування справді демократичного за участі кожної з організацій, молодіжної формації Рівненського обласного комітету молодіжних організацій (РОКМО) як частини Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО), що мав державне фінансування і підтримку.

Кінець 90-х початок 2000-их років характеризується тим, що по всій Україні розпочинається нова тенденція в молодіжному русі - прихід молодіжних структур, які напряму або опосередковано є частиною політичних партій - "Молодий рух" (НРУ), Ліберальна молодь (ЛДПУ), Молоді республіканці (УРП), Народно-демократична ліга молоді (НДП), Українська соціал-демократична молодь (СДПУ(о)), Молодіжний Конгрес Українських Націоналістів (КУН) тощо. В подальших роках слава УНКМО не дає спокою політикам. Розуміючи, яку важливу функцію відіграє молодь під час виборів, політичні партії та блоки намагались об'єднувати молодь у різні виборчі проекти. Так, у 2002 році була створена коаліція молоді "Наша Україна", яка об'єднала у своїх рядах більшість національно-демократичні молодіжні організації. Саме ті організації, що увійшли в молодіжну коаліцію і відіграли важливу роль під час Парламентських виборів 2002 року, Президентських виборів 2004 року та подій на майдані. Кучмівський режим, який намагався за будь яку ціну зберегти своє панування, також намагався залучити до своїх лав створивши коаліцію "Молодь за Януковича" та інші подібні проекти. Незважаючи на те, що політичні партії намагались контролювати всі процеси, в тому числі і в молодіжному русі, під час тих буремних подій створилась і нова політична сила з активної молоді, яка стояла на зовсім інших позиціях, переслідуючи перш за все суспільні та громадські інтереси. У той час виникли такі молодіжні рухи як "Чиста Україна", жовта та чорна "Пора!" (які пізніше переформувались у Громадянську партію "Пора" та громадську мережу "ОПОРА"), "Студентська хвиля", громадська ініціатива "Знаю!". Всі ці починання, молодіжні ініціативи і рухи чітко засвідчили одне, що молодіжний рух в Україні вийшов на зовсім новий, якісніший рівень, поставивши перед собою, та й перед громадою, зовсім інші цілі і завдання.