Молодь знаходиться в авангарді суспільного прогресу. Неможливо собі уявити не лише політичного, але й економічного і культурного життя в ХХ столітті поза молодіжним ракурсом. Роль молоді в тій чи іншій історичній події важко переоцінити. Молодь завжди гостро реагує на соціальні та політичні процеси і, як не парадоксально, є першою жертвою цих перетворень. Молодіжний рух як форма вияву активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії з суспільством. В рамках молодіжного руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але і самореалізовується. Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного та соціально-політичного розвитку і є відображенням соціокультурної, історичної, демографічної, політичної та інших специфік кожної окремої країни, кожної окремої ситуації.

Молодіжні рухи Заходу несуть в собі довгу історію змін та розвитку. Вони пройшли тривалий культурний та історичний шлях від самодіяльних клубів за інтересами до найпотужніших у суспільстві утворень. Зараз молодіжні рухи стали практичними засобами самореалізації багатьох молодих поколінь. Вони є і засобами, що відкривають канали зв'язку, комунікації в середовищі одного покоління, виявляючи та репрезентуючи його інтереси перед суспільством в цілому. Тому дослідження процесу становлення молодіжного руху в його організованій та неформальній формі є дуже актуальним питанням суспільної науки. Особливо актуальним є вивчення процесу формування та становлення молодіжного руху в країнах перехідного періоду, зокрема в Україні. Особливості молодіжного руху окремих країн визначаються у значній мірі сутністю політичної системи та адаптацією державної політики стосовно молоді до її безпосередніх потреб. Від цього залежить векторність молодіжної ініціативи, рівень її радикалізму та безкомпромісності, кількість молодіжних організацій та їх політизованість, поширення неформального руху та рівень відхилнь в молодіжному середовищі. Політична система України вступила в нову фазу свого розвитку після прийняття Акту незалежності в 1991 році. Демократичні інституції поступово закріплюють свої позиції. Підвищується рівень політичної залученості всього населення України і молоді зокрема. Нові умови дають широку можливість розвитку молодіжної ініціативи, самореалізації молодого покоління.

Слід відзначити наявність розбіжностей у поглядах вітчизняних і зарубіжних науковців щодо визначення самого терміну "молодіжний рух". Одні розглядають його конкретно-історичну сутність крізь призму розвитку соціальної активності молоді, інші - як "складову частину молоді" чи як "сукупність молодіжних громадських об'єднань" тощо. Представники вітчизняної науки пропонують розглядати цей рух, по-перше, як одну з рухливіших і мінливіших форм соціальної активності молоді, її соціально-політичних громадських ініціатив; по-друге, як один із засобів участі молоді у суспільних процесах через колективні (як зорганізовані, так і неструктуровані) форми прояву її самодіяльності на засадах спільних інтересів; у більш вужчому розумінні - як систему молодіжних громадських об'єднань. На жаль, у нас залишається досить поширеним підхід до молодіжного руху, втілений у концепції: "молодіжний рух - сукупність молодіжних організацій". Тобто, молодіжну активність досліджують лише в її організаційній формі, полишаючи поза предметом вивчення неформальний рух молоді, що є набагато потужнішим і впливовим. Найбільшими прихильниками цієї концепції були польські науковці Б.Ратусь, Ч.Козловський та Е.Пардусь. Цього напрямку дотримуються і деякі сучасні вітчизняні дослідники. Передовсім вивчається саме та активність молоді, яка виражена в організаційній формі. Проте з часом науковці позбуваються рудиментів формалістського підходу і намагаються ширше охопити явище. Так, видатний вітчизняний фахівець у сфері вивчення молодіжної проблематики В.Головенько порівнює молодіжний рух із своєрідною політичною системою, головне завдання якої - визначення та реалізація молодіжної політики суспільства. У свою чергу молодіжний рух включає в себе ряд підсистем, основними з яких є організаційно-інституаційна, регулятивна та інформаційна.

Найбільш повно визначає молодіжний рух Є.Косенко: "під молодіжним рухом, як правило, розуміють масову організовану соціально-політичну активність, спрямовану на реалізацію як специфічних вимог і цілей молодого покоління, так і цілей інших громадських груп, об'єктивні інтереси яких відповідають інтересам молоді. Організована політична активність виявляється у формі участі молоді у широких соціальних рухах. Вузькоцільові рухи, як правило, мають чітко обмежену молодіжну базу та спрямованість на відбиття безпосередніх інтересів молоді. Зазнаючи впливу провідних політичних рухів і партій, вони, разом з тим, являють собою самостійні ідейно-політичні утворення. До таких рухів можна віднести, наприклад, рух школярів і учнів вузів за академічні права, різного роду виступи під прапором культурних перетворень. Вузькоцільові рухи являють собою необхідну та важливу форму боротьби молоді за свої соціально-економічні інтереси і одночасного залучення до боротьби."

За допомогою організації молоді люди мають можливість повніше реалізувати свої інтереси, запити та потреби, тобто самореалізуватися як особистості; молодіжні організації дозволяють адекватно відрегулювати стосунки молоді з державою, її структурами. Вважається, що саме молодіжні організації є інструментом найбільш дієвої соціалізації молодого покоління. Проте, не звертаючи уваги на популярність тези про соціалізацію молоді в об'єднаннях, досі не існує єдиного повного визначення терміну "молодіжна організація". Наприклад, О.Корнієвський розглядає молодіжну організацію як добровільне об'єднання молодих громадян, що утворюється для реалізації і захисту їх різнобічних, зокрема специфічних (як особливої вікової категорії населення) колективних інтересів з метою об'єднання зусиль молоді для участі в соціально-економічних, суспільно-політичних, державотворчих процесах. Власне з цим визначенням можна погодитися. Молодіжні організації на добровільних засадах об'єднують молодих людей задля захисту їх певних спільних інтересів. Крім того, як правило, ці інтереси дійсно є специфічними в силу вікової ознаки членства в цій організації. Зокрема, організація може мати вузький фаховий напрямок або ж навпаки - загально громадський чи навіть політичний.

Молодіжні організації переважно виникають в наслідок усвідомлення неформальною групою молодих людей необхідності "акту формалізації" своїх внутрішньо групових відносин задля ефективності досягнення спільних цілей. Актом формалізації і є створення організації. Отже, головним джерелом утворення молодіжних об'єднань як організованої частини загального молодіжного руху є спільність інтересів та мети, досягнення яких можливе лише в умовах цієї організації.