34600
 Рівненська область
 м.Березне
 вул. Київська, 7
 тел.: (03653) 5-45-35

е-mail: lib_berezne@ukr.net
           biblberezne@gmail.com
Skype: bereznelibr




























Іван Драч - поет, кінодраматург, політик (до 80 річчя від дня народження)

Вивчаючи англійську мову, відкриваємо скарбницю ще однієї культури

Україна в другій світовій війні

Часу не гаймо, книгу читаймо!

Мово рідна, звучи у нашім домі

Час і досі не загоїв рану - це одвічний біль Афганістану

Українська незалежна держава: здобутки та прорахунки останнього 20-річчя

Визначні пам'ятки України

Серія "Сто великих..."

"Мій край- Березнівщина"

Співець українського народу Григорій Сковорода

Пізнавайте світ з новими книгами

Роман Іваничук - майстер історичного роману





"Карбівничий історії"
(До 200-річчя від дня народження М.І.Костомарова)



"Історія - це свідок часів,
світоч правди, життя пам`яті,
наставниця життя, вісниця старовини".


Марк Тулій Цицерон

У травні 2017 року виповнюється 200 років від дня народження видатного історика і археолога, фольклориста і етнографа, поета і прозаїка, громадського діяча Миколи Івановича Костомарова. Він був людиною непересічної долі, величезної культури й освіченості, надзвичайно працьовитим й увесь свій вік провів за письмовим столом і в архівних пошуках документів, які давали йому змогу відкривати нові сторінки у вітчизняній історії. Він перший у той час звернувся до вивчення історії України, що тоді, та, на жаль, і до недавнього минулого, вважалося недоречним. Саме М. І. Костомаров один з перших порушив питання про узаконення мови українського народу, його історії, активно відстоював думку, що творцями історії є не царі та їхні наближені вельможі, а народ. Служіння народові було головним змістом життя і праці М. І. Костомарова.

Народився М. І. Костомаров 16 травня 1817 року у селі Юрасовка Острозького повіту Воронезької губернії.

Так вже розпорядилася доля, що побачив світ він кріпаком. Його мати, Тетяна Петрівна Мельникова, була підневільною поміщика Івана Петровича Костомарова. І хоч через три місяці після народження сина поміщик одружився з своєю кріпачкою і вона таким чином стала вільною, малий Микола лишався кріпаком. Очевидно, Костомаров-старший збирався з часом уладнати цю недоречність, але не встиг. У червні 1828 року трапилась трагедія - батько Миколи Івановича загинув від рук своїх лакеїв. І відразу ж на маєток зазіхнули його родичі, двоюрідні брати Ровнєви, які не збиралися відпускати малого Миколу з кріпацької залежності. Та після складних переговорів, коли мати віддала братам частину належної їй вдовиної спадщини, вони, захопивши 14 тисяч десятин землі і кріпаків, погодились дати Миколі вільну.

Після втрати чоловіка Тетяна Петрівна віддала сина до приватного Воронезького пансіону. Але тут він пробув недовго. Ще до пансіонного навчання Микола навчився грамоти і перечитав багато книг з бібліотеки батька, улюбленими книгами якого були твори Даламбера, Дідро, Вольтера та інших вільнодумців, їх читав і Микола Костомаров. Воронезький пансіон до таких вершин ще не піднявся. "Незважаючи на мій тринадцятилітній вік і пустотливість,- писав згодом М. І. Костомаров,- я розумів, що не навчусь у цьому пансіоні того, що необхідно мені для вступу до університету, про який я тоді вже думав, як про першу необхідність для того, щоб стати освіченою людиною". У 1831 році мати влаштувала його у Воронезьку гімназію. Читання книг Даламбера, Дідро, Вольтера та інших енциклопедистів XVIII століття не минуло для Миколи Костомарова марно. Він пройнявся духом просвітительства, прагненням глибше пізнати історичне минуле свого краю. Очевидно, це й спонукало його після закінчення гімназійного навчання вступити у 1833 році до Харківського університету, який на той час уже мав значні академічні традиції як у навчанні, так і в науці. Тут остаточно визначився його вибір- історія…

Особливу роль у становленні поглядів Миколи Костомарова на історичний процес відіграв професор кафедри грецької словесності Михайло Михайлович Лунін. Костомаров в університетські роки дуже багато читав. Перевантаження не забарилися позначитися на його здоров'ї - ще за студентства значно погіршився зір. У січні 1837 року Микола Костомаров склав іспити з усіх предметів, і 8 грудня 1837 року був затверджений у статусі кандидата.

Після закінчення університету він пішов на військову службу, був юнкером у Кінбурзькому драгунському полку в місті Острозьку. Але військовим він виявився ніяким. Насамперед нести службу заважав поганий зір. До юго ж дуже скоро Костомарову набридли "військові навчання і тодішні військові товариші". Вихід знайшовся своєрідний: почавши розбирати багатий архів повітового суду, у якому зберігалося діловодство колишнього козачого полку з часу заснування міста, Костомаров став істориком полку.

Вже в харківський період життя М.Костомаров почав схилятися до думки про те, що серед слов'янських народів саме українському належить особлива місія у справі звільнення всіх слов'ян від імперського деспотизму і кріпосницького рабства; створив найбагатшу фольклорно-пісенну традицію і розвинув демократичні ідеали й інститути козацтва. У віршах і поемах тих років він оспівує князівські і козацькі часи України. Свої поетичні твори Костомаров друкує в різних альманахах і видає у вигляді збірників "Українські балади" (1838) і "Гілка" (1840) під псевдонімом "Ієремія Галка". Тоді ж він під впливом творчості В. Шекспіра створює історичну драму "Сава Чалий" (1838) і трагедію "Переяславська ніч" (1841), що дістали високу оцінку В.Бєлінського. У 1840 році М.Костомаров склав магістерські іспити і приступив до підготовки дисертації, присвяченої Берестейській унії 1596 року. Однак ця робота ("Про причини і характер унії в Західній Росії") не була захищена через заборону Міністерства народної освіти. Невдача з дисертацією хоча й боляче вплинула на Костомарова, проте не змогла звернути його з обраного шляху. Він обирає нову тему дисертації - "Об историческом значении русской народной поэзии" і, успішно захистивши її 13 січня 1844 року, отримує ступінь магістра історичних наук. Його все більше й більше захоплює проблема українського козацтва.

І коли йому було запропоновано місце вчителя гімназії в Ровно, залюбки їде туди. Там він відвідує Берестечко, місце битви Хмельницького з польською шляхтою, записує перекази місцевих людей. Відвідує Почаїв, Кременець, зустрічається з простим людом, все більше і більше задумуючись над його долею.

У 1845 році переїхав до Києва, де став працювати старшим учителем гімназії, відразу ж познайомившись із найавторитетнішим і впливовим на той час ученим М.Максимовичем. Навесні 1846 року вчена рада Київського університету обрала М. Костомарова викладачем російської історії, а з 1 серпня - ад'юнкт-професором і восени він почав читати лекції, викликаючи жвавий інтерес у студентів. З цього часу Костомаров заглибився в масштабну роботу з вивчення історії України, яку свого часу розгорнув М. Максимович. Яскрава фігура Миколи Костомарова, людини високоосвіченої, щирої і доброзичливої, приваблювала багатьох молодих людей, зокрема, В. Білозерського, М. Гулака, П. Куліша й А. Марковича.

У ніч на 30 березня 1847 року М.Костомаров був узятий під варту і відправлений до Петербурга. 14 червня 1847 року Костомарову, який перебував у Петропавловській фортеці, було дозволено побачення з нареченою Ангеліною Крагельською.

Ангеліна Крагельська дружина М.І.Костомарова Познайомилися вони в жіночому пансіоні, де Костомаров викладав. Вихованки прозвали свого вчителя Опудалом Морським, що не заважало їм захоплюватися його знаннями й талантом оповідача. Аліна полонила Костомарова своєю жвавістю, безпосередністю і щирою обдарованістю. Її грою на фортепіано захоплювався навіть Ференц Ліст, що відвідав Київ із гастролями. Арешт Костомарова різко змінив їхнє життя. Микола Іванович боявся після суду зв'язувати з Аліною своє, як він вважав, пропаще життя. Масла у вогонь підливала й мати нареченої. В результаті їхній шлюб розпався. Крагельська вийшла заміж за іншого чоловіка і прожила з ним 19 років. Якось узимку 1862 року вона купила видання драми М. Костомарова "Кремуцій Корд" і прочитала зрозумілу тільки їй присвяту: "Незабутній А.Л.К. на пам'ять. 14 червня 1847 р."...

24 червня 1848 року, відбувши рік у Петропавловській фортеці, М. Костомаров був засланий у Саратов. Рік в'язниці не пройшов для Миколи Івановича даремно. За кілька місяців ув'язнення він вивчив грецьку й іспанську мови, і тепер легко міг читати Гомера і Кальдерона в оригіналі. У Саратові Костомарова призначили на посаду перекладача при губернському правлінні з платнею 350 карбованців на рік. Оскільки перекладати не було чого, губернатор доручив політичному засланцеві завідувати... секретним відділом, у якому велися справи "розкольників". Як людина досить вразлива, і до того ж слабкого здоров'я, Микола Іванович важко переносив удари долі, що сипалися на нього, особливо через невдалий шлюб. Але світогляд його майже не змінювався. У Саратові він знову включився в наукову роботу і завершив монографію про Богдана Хмельницького. Тоді ж почав писати про побут у Московській державі XVI-XVII століть. Для цієї роботи він, за звичкою, вже не обмежувався наявною літературою, а вирушав в етнографічні поїздки, збираючи стародавні пісні і перекази й одночасно знайомлячись із життям розкольників та інших сектантів. У саратовському засланні Костомаров познайомився з М.Чернишевським. Микола Гаврилович дуже високо оцінив видану у "Вітчизняних записках" монографію "Богдан Хмельницький", написавши в "Сучаснику" про неупередженість автора і широту його кругозору. У Саратові в "Губернських відомостях" за 1853 рік був опублікований перший варіант майбутнього великого дослідження Костомарова "Бунт Стєньки Разіна". Ця монографія пізніше стала відома К.Марксові: він настільки зацікавився нею, що навіть склав її докладний конспект.

У 1856 році "найвищий маніфест" нового царя Олександра II звільнив Костомарова від поліцейського нагляду. У 1857-му Микола Іванович відправився за кордон. Він побував у Швеції, Німеччині, Швейцарії, у Франції й Італії. У Празі зустрівся з патріархом чеського слов'янства В.Ганкою, який приділив Костомарову багато уваги, а на прощання на знак глибокого шанування подарував йому усі свої праці.

У 1858 році М.Костомаров повернувся до Петербурга і продовжив свої наукові пошуки. Він майже щодня ходив у бібліотеку, вивчав рукописи, поповнюючи новими даними описи побуту і звичаїв російського народу.

Навесні 1859 року Костомаров прийняв запрошення зайняти кафедру російської історії Петербурзького університету.

За роки ув'язнення і саратовського заслання погляди М.Костомарова на історію суттєво змінилися. Він уже був далекий від містичного поклоніння перед народом, однак як і раніше, на відміну від більшості російських професорів, не вважав суттю історичного процесу державне життя. Він дедалі критичніше дивився на основні особи і події як російської, так і української історії, що йшло врозріз із суспільними переконаннями тих років. Костомаров напружено працював, розбирав і аналізував архівні матеріали, багато публікувався, у тому числі в тоді найпопулярніших журналах "Сучасник", "Вісник Європи" і "Російське слово".

Костомаров цілком зосередився на дослідницькій роботі. З 1863 року він бере активну участь у періодичному виданні томів (усього їх вийшло 15) зібрань документів з історії України і Білорусі XIV-XVII століть під загальною назвою "Акти, що стосуються історії Південної і Західної Росії, зібрані і видані Археографічною комісією". Основними працями його життя стали "Богдан Хмельницький" (перше видання вийшло в 1857 році, третє, вже в 3-х томах, - у 1876-му), "Руїна" (1879-1880), присвячена трагічним подіям, що настали після смерті вождя Визвольної війни, "Мазепа" і "Мазепинці" (1882-1884), а також фундаментальна праця "Російська історія в життєписах її найважливіших діячів" (1874-1876), де представлені критичні біографії основних героїв давньоруської, україн-ської та російської історії. Власне історії Росії, крім згадуваної роботи про повстання Степана Разіна, присвячене "Північноруське народоправство" (1863) і "Непевний час московської держави" (1866). Особливий інтерес представляє його наукова розвідка "Останні роки Речі Посполитої". Ці та інші численні роботи, як і мужня громадянська позиція, забезпечили М. Костомарову повагу і визнання громадськості, почесне місце в українській і російській культурі.

У 1873 році, розлучені долею багато років тому, Микола Іванович і Аліна Крагельська зустрілися знову. Він - так і не одружений самотній "дід", вона - вдова і мати трьох дітей. 9 травня 1875 року вони обвінчалися і десять років, до самої смерті Костомарова, прожили разом.

Про останні роки життя Костомарова збереглося чимало спогадів сучасників. Один із близьких друзів історика, В.Беренштам, усякий раз, повертаючись від Костомарових, промовляв одну й ту ж фразу: "Плоть немічна, дух сильний". У 1872 році від напруженої роботи в Миколи Івановича почали сильно боліти очі. Згадуючи ті дні, він говорив, що пропадає від бездіяльності. Саме тоді в нього зародилася думка написати "Руську історію..." для популярного читання. Точніше, не написати, а продиктувати. Так виникла "Руська історія в життєписах її найголовніших діячів", продиктована помічникам.

Фатальним чином вплинули на здоров'я Костомарова дві події. Восени 1881 року, переходячи вулицю на Васильєвському острові, він був збитий ломовим візником. Наслідки травми відчувалися дуже довго. А 25 січня Костомарова, зануреного в роздуми, знову збив екіпаж - цього разу просто під аркою Генерального штабу. 6 квітня 1885 року, у день пам'яті святих Кирила і Мефодія, здоров'я вченого різко погіршилося. Лікар давав йому кілька годин. Так і сталося: рано-вранці 7 квітня він помер у своїй квартирі на Васильєвському острові, куди багато років поспіль приходила вся освічена громадськість Петербурга.

Поховали Миколу Івановича 11 квітня 1885 року на Волковому цвинтарі. Серед тих, хто прийшов провести його в останню дорогу, було дуже багато студентів.

Роль М. Костомарова в розвитку української і російської історіографії величезна. Він був першим ученим Східної Європи, що радикально змінив підхід до роботи історика, поставивши наріжним каменем не опис подій і осіб, а історію народу в його соціокультурній цілісності і єдності найрізноманітніших сфер життя.

"Щира любов історика до своєї Батьківщини може виявлятися тільки в строгій повазі до правди", - повторював Микола Іванович. Цьому принципу він слідував усе своє життя.



Творча спадщина М.І. Костомарова


tr>
Костомаров М.І. Історичні постаті / Перекл. І.С.Голуб - Дніпропетровськ: Січ, 2008. - 618с.
Костомаров М.І. Богдан Хмельницький: Історична монографія / Пер. з рос. Т.С. Завгородньої; Передмова В.С.Мороза; Худож.оформ. А.П. Деревянка. - Дніпропетровськ: Січ, 2004. - 843с.
Костомаров М.І. Галерея портретів: Біогр. Нариси: Для серед. Та ст.. шк.. віку / Пер. з рос. М.М. Ілляш; Худож. С.К.Семердяєв. - К.: Веселка, 1993. - 326с.
Костомаров Н.И. Мазепа. - М.: Республіка, 1992. - 335с.
Костомаров Н.И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. - К.: "Наукова думка", 1992. - 511с.
Костомаров Н.И.Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. - М.: Мысль, 1991. - 616с.
Костомаров М.І. Твори: В 2т. - К.: Дніпро, 1990. - Т.1: Поезії; Драми; Оповідання/ Упоряд., авт.. передм. Тп прим. В.Л.Смілявська. - 538с.
Костомаров М.І. Твори: В 2т. - К.: Дніпро, 1990. - Т.2: Повісті / Упоряд., авт.. передм. Тп прим. В.Л.Смілявська. - 780с.

Костомаров Н.И. Кудеяр. - М.: Книга, 1989. - С.256. (Историко-литературный архив).
Костомаров Н.И. Исторические произведения . Автобиография / Сост. И ист.-биогр. Очерк В.А.Землинского; Примеч. И.Л. Бутича. - К.: Изд-во при Киев.ун-те, 1989. - 736с.
12. Костомарів М.І. Істория України в житєписях визначнійших єї діячів / Переложив О.Барвінський. - Львів: Наукове товариство ім.. Шевченка, 1918. - 493с. : іл.
Костомаров М.І. Закон Божий (Книга буття українського народу). - К.: Либідь, 1991. - 40с.
Костомаров Н.И. Сын, Холоп. Сорок лет: Повести. - К.: "Дныпро",1987. - 384с.
Смолій В.А. Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енцикл. Довід./ В.А.Смолій, Ю.А.Пінчук, О.В.Ясь; Вступ. Ст.. і заг. ред.. В.А.Смолія. - К.: Вища шк.., 2005. - 543с.
Луняк Є. Минувшина України в романтичних історіях/ Є.Луняк - К.: Книга, 2011. - 708с.
Шаров І.Ф. Вчені України: 100видатних імен. - К.: "АртЕк",2006. - 490с.
100 найвідоміших українців. - М.: Вече, К.: Орфей, 2001. - 584с.


Публікації про М.І.Костомарова в періодичних виданнях
Микола Костомаров: мемуарний портрет//Шкільна бібліотека : загальнодержавний для шкільних бібліотекарів. - 2012. - N 7/8. - С. 11

Нагорна І. Найзагадковіший роман - його життя : [про вихід в світ книги В. Домонтовича "Аліна й Костомаров"] / І. Нагорна // Голос України : газета Верховної Ради України. - 2014. - N 82/26 квіт./. - С. 14

Наумова Н. Міцкевич, Гулак, Костомаров і Книги буття : національна ідея двох визначних документів ХІХ століття : [порівняння програмного документу Кирило-Мефодієвського товариства "Книги буття українського народу" з твором А. Міцкевича "Книги народу польського і піліграмства польського"] / Н. Наумова // Літературна Україна : газета письменників Украіни. - 2015. - №48. - С. 11. - Закінч. Початок: № 47, 2015

Наумова Н. Міцкевич, Гулак, Костомаров і "Книги буття..." 6 національна ідея двох визначних документів ХІХ століття : [порівняння програмного документу Кирило-Мефодієвського товариства "Книги буття українського народу" з твором А. Міцкевича "Книги народу польського і піліграмства польського"] / Н. Наумова // Літературна Україна : газета письменників Украіни. - 2015. - №47. - С. 8-9

Тютюнник Є. "Куди Соренто й Альгамбрі до Дідівець!" : [до 200-річчя від дня народження М. Костомарова] / Є. Тютюнник // Урядовий кур'єр. - 2014. - №86/16 трав./. - С. 16

Черкаська Г. Дружина вченого : [про дружину Миколи Костомарова - Аліну Леонтіївну Крагельську] / Г. Черкаська // Голос України. - 2016. - №85/12 трав./. - С. 12

Шекет Ю. Кохання, що тривало долю : [історія кохання Миколи Костомарова до Аліни Крагельської] / Ю. Шекет // Жінка : Журнал для всієї родини. - 2017. - N2. - С. 14-15. - ISSN 0131-6753

Яремчук І. Перший хоробрий української фольклористики : рецензия / І. Яремчук // Дзвін : Літературно-мистецький та громадсько-політичний часопис. - 2010. - №8. - С. 146-148

Рец. на Підгорна Л. Фольклористичні концепції Миколи Костомарова : Тексти лекцій. / Л. Підгорна. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені І. Франка, 2008. - 72с.


Підготувала
бібліотекар читального залу
Діхтяр Г.М.






















Рівненська державна обласна бібліотека для юнацтва
Рівненська обласна бібліотека для дітей
Рівненська обласна бібліотека для дітей


Надрукувати сторінку
МЕТА - Украина Український портал Rated by PING Портал Укрнет Google Yandex

Copyright © 2007-2015 БЦСПШБ.