34600
 Рівненська область
 м.Березне
 вул. Київська, 7
 тел.: (03653) 5-45-35

е-mail: lib_berezne@ukr.net
           biblberezne@gmail.com
Skype: bereznelibr










 Березнівська ЦРБ
 Березнівська ЦРБ
 Бібліотека-філія
 Бібліотека-філія
 Бібліотека-філія
 ПШБ смт. Соснове
 ПШБ с. Городище
 ПШБ с. Білка
 ПШБ c. Вітковичі
 ПШБ с. Маринин
 ПШБ с. Голубне
 ПШБ с. Грушівка
 ПШБ с. Зірне
 ПШБ с. Князівка
 ПШБ с. Малушка
 ПШБ с. Кам'янка
 ПШБ с. В. Поле
 ПШБ с. Моквин
 ПШБ с. Малинськ
 ПШБ с. Бронне
 ПШБ с. Балашівка
 ПШБ с. Друхів
 ПШБ с. Кургани
 ПШБ с. Прислучі
 ПШБ с. Богуші
 ПШБ с. Яцьковичі
 ПШБ с. Яринівка

















ПЛАЧЕ В СИВИНІ СВОЇЙ СЕРЦЕ
(ПЕРЕДНЄ СЛОВО ОДНОГО ІЗ СПІВРОЗМОВЦІВ)

Власне й назвати мене співрозмовцем можна лише з великим перебільшенням. Так, вряди-годи вставляв і своїх декілька слів, аби щось уточнити, чи скерувати монолог в потрібне мені русло, до утаємниченого, сокровенного. Навіть не затіював суперечок - дискусій там, де мав своє бачення життєвих чи літературних явищ, бо хотів не сам сказати, а почути. Почути людину, чий талант художнього осмислення дійсності посередництвом слова не тільки не був затребуваний суспільністю, як це мало б статися, а відторгався, принижувався, нищився упродовж кількох десятиліть. І не просто почути, а й сумлінно зафіксувати, щоб іще хтось, хто завдасть собі труда почитати цю сповідь, зміг осягнути усю глибину прірви, над якою ми стояли, та й, здається, недалеко від неї відступили зараз.
...Та невеличка новела з невигадливим сюжетом (юна мама, залишивши надворі коляску з дитиною, забігла на якусь хвилинку до крамниці та й забарилася - тоді ще можна було бути такою безпечною, - а перехожі, стурбовані самотністю заплаканого маляти, взялися всіляко втішати його), надрукована в обласній газеті, а згодом, завдяки РАТАУ, й іншими виданнями в другій половині шістдесятих й досі в пам'ятку. Буденний, здавалося б, незначний епізод виписаний був так майстерно, що автор став для мене справжнім відкриттям. Схотілося побільше про нього дізнатися. Виявилося: журналіст, ще й земляк. А невдовзі випала нагода познайомитися особисто. 1 от уже більше тридцяти років триває це знайомство. Спілкувався з Андрієм Кондратюком у хвилини його творчого піднесення і в час розпачу та безсилля перед обставинами й посадовцями, такими байдужими не лише до долі простої людини, а й до життя талановитого українського письменника. Мав щасливу можливість читати його щойно написані, сповнені філософською мудрістю і такі неперєвершенг за стилістикою оповідання й новели, а в останні роки не лише читати, а й готувати їх до друку.
Але багато що із страдницького життя все ж залишалося за лаштунками часу. Він не прагнув, на противагу деяким своїм колегам, які й десятої долі не витерпіли того, що випало витерпіти йому, когось упускати за ці лаштунки, а, тим більше, здобувати з того якісь матеріальні чи моральні дивіденди. Отож я був утішений, що нарешті він наважився допустити стороннього до найболючішого, розповісти про свої життєві і творчі поневіряння, а заодно і порозмірковувати в ширшому плані - над роллю літератури і літератора в суспільстві.
Сьогодні про літературно-мистецьке, а отже, й суспільне шістдесятництво написано немало, належно, здається, поціновані його найвідоміші представники, ї все ж мав підстави сказати в бесіді з Андрієм Кондратюком автор і ведучий програми "На межі тисячоліть" відомий поет Василь Герасим'юк: "Ваше покоління перед вами в боргу".
Він не був показним ні борцем, ні трибуном тоді, як не є ним і сьогодні. Він спопеляв і спопеляє своє серце на вогні некрикливої, всепоглинаючої любові до рідної землі, до отчого краю, прагнучи матеріалізувати цю любов у художніх творах, у витворених ним художніх образах. Однак цього стало достатньо, щоб потрапити у жорстокі жорна системи. Хтось з його перевесників пішов по сибірах, ще хтось - пристосувався і непогано себе почував усі ті роки, як, до речі, непогано почуває себе й нині. А він, щоб порятувати душу й тіло, подався в мандри.
Був газетярем в Узбекистані, радіожурналістом у Владивостоці. Повернувшись через чотири роки на свій моквинський хутір Отраже, щоб доглянути хвору безпомічну матір, сповнений вражень, в 1966-1967 роках пише роман "Дорога до матері". Пропонував його то одному, то іншому журналу, то одному, то іншому видавництву, але безрезультатно. Рецензії на твір були здебільшого негативні, писали щось на кшталт: "В романі зібрано в основному негативних героїв, а так не повинно бути", "автор очорнює радянську дійсність" і т, п.
Роман не був сприйнятий як офіційною критикою, так і багатьма тими, кого називають сьогодні шістдесятниками, бо авторський стиль, манера письма виходили далеко за рамки усталених поглядів і традицій. Це вже нині стали модними мовні і стильові пошуки, від яких, щоправда, нерідко тхне вторинністю. Для Андрія ж Кондратюка вони були сутністю його художнього творення, органічною і по-філософськи глибинною.
Лише в 1990 році роман вийшов у світ під назвою "Важке прозріння", редактором книги став Роман Андріяшик. Ось думка про неї знаного прозаїка В'ячеслава Медвідя: "Роман А. Кондратюка "Важке прозріння", написаний десь року 1967-го, а виданий лише двадцять з лишком років потому, є сьогодні бібліографічною рідкістю. Принаймні й тепер багато з молодих вважають, що якби цей роман побачив світ у тому ж 1967-му, то українська література розвивалася б далеко інакше".
Згодом, як душевний стан почав виходити на чисті води, самотній, безробітний, забутий друзями і переслідуваний недругами, він в пошуках засобів до прожиття пише літературно-критичні статті, рецензії, зокрема на книги середпьоазійських письменників, які виходили в Україні, друкуючи їх в тамтешніх літературних виданнях. За його ж признанням, був готовий до будь-якої літературної праці: якось відредагував, а коли точніше, то заново написав брошуру про автошляхи, упорядкував книжечку про ліс, виступав як співавтор перекладів з іспанської, перебивався навіть тим, що вишукував у періодиці замітки для публікацій під рубрикою "Це цікаво".
На початку сімдесятих вдалося надрукувати в журналі "Дніпро" написане в 1965 році оповідання "Цвіт кактуса" - сумну розповідь про поневіряння українськії душі на чужині, в азійських спечних пісках. Правда, цензорське перо добряче пройшлося текстом, намагаючись "вичистити" крамольні місця.
Але ні рукотворна хвороба, ані. злигодні, ні постійне перебування під наглядом не змогли витравити з душі письменника оту українськість, яку всотав з малолітства і яка жила в ньому, спонукала до пошуку, до творчості. Так народилася 400-сторінкова художньо-документальна розповідь про рослини в українському фольклорі та красному письменстві. Уже в 90-і роки це дослідження прийшло до читача двома книгами: "З вишневого саду" та "На горі сосна золоторяспа", В передмові до першої з них відомий народознавець Василь Скуратівський писав: "На моє глибоке переконання, щоб зберегти себе і наступні покоління, мусимо повернутися до своїх правічних джерел - відновити народові його ж духовні традиції, до природи як джерела буття. Тому книга Андрія Кондратюка має сьогодні особливе значення, бо навертає вона нас у лоно національних святинь. Цінність її передовсім у тому, що автор широко використав багатющий фольклорний матеріал, який безпосередньо пов'язаний з природою як феноменом нашої нео пал имост і".
А ще в творчому доробку літератора (не пригадую, щоб колись Андрій Кондратюк назвав себе письменником, в самооцінці він - літератор) чудові "Новели нашого хутора", читати які - одна насолода, не лігше від майстерно побудованого сюжету, гарно виписаних характерів, а й від того, як неповторно і оригіиально будуються речення., фрази. Його "Етюди з життя сучасного українського літератора" відзначені премією "Благовіст". Чекає на свого видавця тисячосторіпковий роман-есей "До могили Іммануїла Канта".
В одному з газетних інтерв'ю лауреат Малої премії ім. Шевченка Олесь Ульяненко сказав приблизно: сьогодні таким письменникам як Андрій Кондратюк чи Павло Загребельний не треба турбуватися про свій літературний імідж...
То що ж, маємо порадіти, що паш земляк нарешті належно поцінований як самобутній митець, чия творчість слугує відродженню духовності народу? Коли б то!
"Серед незчисленних страждань творчої особистості неможливість висловитися - страждання все-таки чи не кайжахливіше", - переконаний він. Обставини і люди перешкодили заговорити Андрієві Кондратюку на повну силу тоді, коли від його голосу "українська література розвивалася б далеко інакше", вони ж, ці обставини і люди, не дозволяють цього зробити й зараз. " Час мій був страчений на виживання, і багато для мене лишилося недосяжним, неосвоєним..."
До всього додалося, що, наділений здатністю небуденно сприймати світ, розрізняти і відтворювати його кольори і звуки, він виявився цілком позбавленим практичності, непристосованим до його суворих реалій. ОІ^я його безпосередність часто незрозуміла оточуючим і, як уже говори-лося, навіть колегам по перу. "Життя так склалося, що я опинився ізгоєм, я загнаний у шпарину і дивлюся з неї на світ..." Не випадково такою духовно близькою для нього є постать Тодося Осьмачки, який "гнаний демоном переслідування, ховався по всіх гротах і закапелках нашої Землі, прихистку і спокою для душі не знаходячи ніде".
Прихистком для Андрія Кондратюка стала горищна квартирка на Великій Житомирській у Києві, де услід за Симонеикомміг би сказати: "...Нудотно і похмуро Пройшли мої, можливо кращі дні У тісноті і сутінках конури З думками власними наодині". "Конура" ця пов'язує його ще хоч трохи з київським літературним середовищем. Але що то за існування у великому місті на мізерну інвалідську пенсію, з якої левова частина йде на комунальні виплати! А від письменницької праці відомо який сьогодні зиск. В останні роки, щоправда, підсобляють земляки: районна рада ухвалила рішення про виплату йому щомісячної стипендії. Життя впроголодь та ще непритлумлений поклик батьківського краю проймає його, як тільки завесніє і він, мов той перелітний птах, з'являється па хуторі Отраже, де самотня доживаюча хатина і досихаючий сад додають йому і втіхи, і болю. Втіхи, бо то як пуповина, що зв'язує з минулим, а болю - бо черстві й байдужі люди потроху пищать колись благодатний хутірець. І немає зраненій, зболеній душі порятунку ні від кого. "Дивний сей чоловік, Гапдрій, - переконані односельці, - не від світу сього..."
Скопує грядочки, що залишилися ще біля хатини, висаджує усякої городипи потроху, доглядає її усеньке літо, щоб прохарчуватися якось та ще й завезти в торбині у Київ і вділити того набутку котромусь з подібних собі. І пише, попри негаразди й час, який невблаганно так пролітає, забираючи з собою сподівання і надії.,, Ні, таки неправда, надії тримають його па цьому світі. "Я не належав і не належу ні до яких партій і рухів, за станом здоров'я і характером особистості не можу брати участі у політичному і громадському житті. Але з великим болем переживаю сучасний стан культури, коли художнє начало в житті зневажене як ніколи, і часто потайки плаче в сивині своїй серце моє над тим, до чого ж ми дійшли, так жорстоко спроневіривши два одвічно високі і поетичні роди людської діяльності - землеробство і художню творчість. Але я переконаний у зціляючому, облагороджуючому впливові художньої діяльності на суспільство і окремішню людську особистість".
...Хтозна, як швидко вдасться оприлюднити ці бесіди. Може трапитися, що міркування мого співбесідця щодо стану літератури і літератора в суспільстві, висловлені влітку 2001 року, виглядатимуть архаїчно в тому прекрасному майбутті, до якого ми прагнемо. То що ж, хай залишаться вони свідченням самовидця про наш жорстокий час.
Біографія
Андрій Іванович Кондратюк - український літератор:прозаїк, літературознавець. Народився на хуторі Страже Березнівського району, Рівненської області 6 травня 1938 року. Закінчив факультет журналістики Львівського університету. Член НСПУ, лауреат премії "Благовіст". Автор романів "Важке прозріння" ("дорога до матері"), "Новели нашого хутора", "До могили Іммануїла Канта", повістей "Етюди з життя українського літератора", "Читаючи Тодося Осьмачку", "День без Йосифа Бродського", "У світлі спогаду", "Про вовка", "Манливість вічного міста", книжок оповідань "З вишневого саду" і "На горі сосна золоторясна", числених публікацій у періодиці . Упорядник тематичних збірників про природу "Лісова скринька" та " Уклін землі". Українською мовою переклав (у співавторстві) роман аргентинського письменника Альфредо Валери "Темна ріка".

Назад






















Рівненська державна обласна бібліотека для юнацтва
Рівненська обласна бібліотека для дітей
Рівненська обласна бібліотека для дітей


Надрукувати сторінку
МЕТА - Украина Український портал Rated by PING Портал Укрнет Google Yandex

Copyright © 2007-2015 БЦСПШБ.