Історичне дослідження про Малинсь країзнавця Чеслава Хитрого (IIчастина)
"… В роках 1926-1929 для Малинська настали золоті часи, бо ж діяла тут німецька фірма з Берліна, що займалася вирубкою лісів і переробкою дерева на місці. Повстає з ініціативи німецького прокурента профспілковий союз робітників, а заробітки працівників є дуже високі. Літа 1930-1931 це в свою чергу роки глибокої кризи, в Малинську панує жорстока біда.
Наступні 1932-1936 характеризує поступове покращення господарської ситуації. Польський сільськогосподарський Банк запроваджує у великих масштабах осушення цього терену і його парцеляцію, утворюючи навколо Малинська більше ніж сто нових великих господарств селянських. В Малинську, повстають нові заводики і є багато праці та й великі зарплатні. Наступний період 1936-1939 років це нові великі та золоті часи. Малинськ стає садибою і базою державного будівельного підприємства, під яким криється правління будівництва великих фортифікаційних укріплень на недалекому Східному Кордоні Польщі. Утворюються в Малинську два великі комплекси військових казарм, а в них Військо Польське, яке складає охорону тих фортифікацій. Настає наїзд великий до Малинська з усієї Польщі багатьох висококваліфікованих робітників, інженерів, службовців і т. д. і т. п. Малинськ в 1938 році відвідує з своїм штабом Маршал Польщі Шьмігли Ридз…"
Але, як відчуваємо далі, дорогий читачу, всі напрацювання та здобутки міжвоєнного часу пішли, як мовиться, шкереберть. Прийшла найстрашніша за всю історію людства Друга Світова війна. Що ж цікавого твориться в Малинську та на його околицях в цей надто грізний період?
"… Друга Світова війна розпочинається на цих теренах 17 вересня 1939 року. Малинськ стає місцем концентрації всіх довколишніх збройних сил, в тому числі поліції, прикордонних відділень, а також службовців, добровольців і інших. Потужні багатотисячні добре озброєні угрупування вирушають на Захід. На околицях Ковеля закриває їм дорогу Червона Армія. Наступає багатоденний небувало кровопролитний бій, що закінчується жертвами з обох сторін, розпадом відділень, формувань, неволею. У вересні 1939 року Малинськ займає інженерний полк з Ленінграда і закликає всіх польських працівників будівництва фортифікаційних укріплень про повернення до праці. Ці самі польські робітники та інженери, які споруджували фортифікації, тепер їх демонтують, а устаткування їдуть до Надбужжя з Малинська протягом цілого часу. Совєти нікого не вивозять в Сибір. В лютому 1940 року ленінградський інженерний полк покидає ці терени, ідучи на війну з Фінляндією. Малинськ займає совєтський сибірський інженерний полк. Червень 1941 року це напад німців на Совєтський Союз. Північним переїздом залізничним в Малинську відступають совєтські війська на Схід вглиб глухих лісів, а південним напирають на Схід німецькій війська - на терени, де проживає люд. Взаємно ведуть спостереження з допомогою біноклів (відстань 2 км), але не обстрілюють. Кілька днів пізніше затримується на дводенний відпочинок у Малинську німецька лотаригнська танкова дивізія (наш будинок займають гітлерівці на квартиру генерала-командира цієї дивізії). Малинськ знайшовся в обіймах нової влади. Всіх євреїв розпочато вивозити до гетто, що знаходилося в гмінному містечку Березне. В серпні 1942 року розпочалася фізична ліквідація усіх євреїв з цього гетто, проведена вдень, на очах усіх людей. До викопаних євреями великих ям запроваджували євреїв українські поліцаї, а екзекуцію (знищення) виконувало спеціальне німецьке зондеркомандо пострілами в задню частину голови, в позиції лежачій.
В місяцях вересень і жовтень 1942 року Малинськ займають значні відділи Вермахту та угорської армії. Ці відділи вдень і вночі прочісують, втоми не знаючи, великі площі територій далеко навколо Малинська у пошуку громадян єврейської національності, які в результаті нещільного кордону поліції української з Березного втекли перед мордуванням і сховалися, де тільки змогли…".
Довідуємося з цікавого польського видання про те, що загін під командуванням двічі Героя Радянського Союзу Сидора Артемовича Ковпака перебував у грізні воєнні роки в Малинську та його околицях, де мав нелегкі бої з німецько-фашистськими загарбниками, про численні трагедії, вбивства і так далі, і так далі. Читаємо:
"… В лютому 1943 року в десяти кілометрах на Схід від Малинська розташувався партизанський загін генерала Ковпака. Відділи цієї армії ночами доходять до самого Малинська, забезпечуючи себе продуктами та всім необхідним і минаючи залізничні колії. Певного лютневого дня відділи армії Ковпака з боями здобувають Березне. Випускають в'язнів і реквізують продукти харчування. Німці втікають до школи, в якій забарикадувалися, але совєтські партизани цієї школи не заатакували. В скорому часі до Березного з недалекого Рівного прибув сам рейхскомісар України Еріх Кох і нагородив німецького капітана, командира гарнізону в Березному найвищим відзначенням Німецької Рейхової держави і оголошує його народним героєм Німеччини. Вчасною весною 1943 року північно-східні ділянки території селянського Малинська безперервно вдень і вночі вивчають розвідники армії Ковпака. На цій ділянці - як відомість несла - досить часто з'являється сам генерал Ковпак, вибираючи розташовану там сільськогосподарську садибу відомої передвоєнної патріотичної польської сім'ї Хермашевськи, як свою тактичну квартиру (ставку). Дуже скоро недалеко цього терену, на залізничному переїзді в Карачун (4 км на північ від Малинська) доходить до цілодобової битви ковпаківців проти німців (Ковпак цей залізничний переїзд вибрав як місце перетину залізничної магістралі Рівне-Сарни в своєму поході з колишніх місць головної концентрації, понад десяток кілометрів на схід від Малинська, на нові місця концентрації над Бугом. Гине багато німецьких солдат, яких тіла німці транспортували до Малинська і укладали на перонах залізничної станції, і, безпомилково кажучи, ще більше совєтських партизанів, адже німці на місце битви підтягнули непомітно заповнений солдатами броньований потяг. У Велику П'ятницю 1943 року малинчани з тривогою спостерігають в годинах ночі, що кінчалась, величезне полум'я на Захід від Малинська. Все говорило про те, що горіло село Казимірка (7 км на Захід від Малинська), потім підтвердилось, що німці палили Казимірку і мордували всіх її мешканців. До Малинська того самого дня біля десятої години ранку прибуло непомітно велике угрупування німецьких військ на кількох десятках вантажівок, заповнених польовою жандармерією (з бляхами на грудях) і оточило щільно належним чином Малинськ. Контрольовано було всілякі будівлі та всіх без винятку людей, незважаючи на вік, гонячи їх на торгову площу біля південного залізничного переїзду. Там спеціальні німецькі командо (люди зауважили, що їх мундири заплямлені кров'ю) з групою тайних агентів, розмовляючи польською, українською, російською та німецькою мовами, всіх людей передають згідно паспортів і порівнюють із розкладеним на столі списком. Хто є у цьому списку, відділяється від інших разом із сім'єю. Тих відділених через дві години німці розстрілюють над викопаною для них ямою тут же за торговою площею. Відділено в рівній мір як поляків, так і українців, при цьому згідно із загальною тоді думкою малинчан, німцям йшлося про людей в їх розпізнанню націоналістичного чи комуністичного настрою. В ході цієї селекції трапився симптоматичний для цієї місцевості випадок. Відділена українка на ім'я Оля, виходячи на виклик німців із натовпу заштовхує свою п'ятирічну доньку між поляками, бажаючи врятувати їй життя. Німці дуже швидко зауважили відсутність дівчинки. В натовп рушають тайні агенти. Встановлюють, що укривають її поляки. Розпочинається бій за українську дівчинку між поляками і тайними агентами. На допомогу вирушають німецькі вояки. Дівчинку видирають з рук силою в самого коменданта фортеці Малинськ. Настає загальний плач і ридання та нервозність натовпу, деякі зі страшного побаченого мліють. Дівчинку ж німці тут же розстрілюють в такий спосіб, коли один із солдатів підкинув її догори, а другий пустив по ній серію з автомата. Ніхто не перевірив у ямі, чи дійсно була застрелена.
На початку травня 1943 року мав місце інший трагічний випадок. Відомий у Малинську українець Петро, який втік від німців з облави у Велику П'ятницю 1943 року і врятував у такий спосіб свою сім'ю, ховався. Якогось дня прийшов до найближчих сусідів, щоб довідатися про свою сім'ю і, можливо, її відвідати. Про його появу в Малинську хтось доніс німцям. Німці розставляють багаточисельні патрулі і перешукують терени Малинська. Одна із сусідок з іншого будинку застерігає Петра про багаточисленні сторожові пости німецькі. Петро подвір'ями утікає в напрямку найближчого лісу. Через півкілометра, повертаючи з будинкових подвір'їв в ліс, мусив відкритися на площі кількох сотень метрів. Німці цим скористалися і поранили його в ноги. Пораненого відвезли до Сарн (20 км на північ від Малинська). Через декілька днів привозять його до Малинська в німецькому мундирі, саджають в танк і везуть в ліс до дому цирульника (перукаря) поляка Антонія, найближчого приятеля Петра. Ліквідують там дуже добре укритий радіоприймач, який систематично слухали свої добре перевірені та попереджені про глибоку тайну друзі, знайомі та приятелі. Двома годинами пізніше був розстріляний перукар Антоній німцями. Петро, якого німці посадили в підвал, повісився 20 травня 1943 року, малинську молодь (дівчата, хлопці) від близько сімнадцяти до двадцяти п'яти років німці вивозять на примусові роботи до Німеччини. Втеча із транспорту грозила карою смерті для всіх членів сім'ї та спаленням будинку із господарськими будівлями. В червні місяці 1943 року рівненське гестапо розшифровує одну із груп волинської розвідки Армії Крайової. В Малинську з'являється група гестапівців і здійснює арештування. Арештованих під час слідства страшенно мучать, а потім на місці в Малинську розстрілюють. Серед арештованих тортурованих і розстріляних є також "Лісний король", добре знаний в Малинську українець з хутора між Кшешовим і Казиміркою.
Май, червень 1943 року запам'ятався малинчанам діяльністю російських козаків у німецькому гарнізоні в Малинську. Певної ночі козаки вбивають всіх німців з цього гарнізону (було їх понад десятків кілька) забирають усю зброю і направляються до партизанської армії генерала Ковпака. Під містом Степань гинуть в битві з добре озброєними загонами Української Повстанської Армії…"
Як, цікаво довідатися, рятували євреїв мешканці Малинська? Ось відповідь.
"… Групу своїх євреїв малинчани врятували таким чином, що попередньо було завідомлено німецьку комендатуру в Березному про те, щоб євреїв було звільнено з гетто і скеровано до праці при копанні торфу в Малинську. В серпні 1942 року український малинський "голова" з Березного отримав терміново німецьке розпорядження телеграфом, щоб якнайшвидше повернути євреїв до гетто. Телефонограму прийняла секретарка Ніна - українка, і перед тим, як передати її "голові", швидко пішла до місця, де видобувався торф, попередити "своїх" євреїв, щоб ті негайно тікали. Коли "голова" із групою українських поліцаїв туди прибув, євреїв уже там не було. Зайнялися ними відповідні особи з Малинська і Кшешова. З їх допомогою євреї спорудили собі у важко доступних лісних хащах на північ від Кшешова досконало добре захищені від зимових холодів землянки. Кшешов був відповідальний за їх постачання продуктами та всім необхідним з тим, щоб могли дочекатися визволення. Землянок цих не знайшли ні німці, ні угорці (мадяри), коли через місяць прочісували ці терени, шукаючи євреїв, які втекли від знищення.
В кінці 1943 і на початку 1944 років до Сарн прибули вже совети. Від'їжджав останній поїзд з Малинська, а в ньому солдати малинського гарнізону і деякі малинчани з сім'ями (поляки, чехи, українці) - вони не хотіли вже другий раз зустрічатися на цій території із совєтами. Малинськ був протягом багатьох днів без влади. На тракті до Березного з'явилася на південному залізничному переїзді якась багаточисленна озброєна група осіб. Погано, не всі по формі вдягнуті, хоча видно було на них елементи радянської знищеної солдатської одежі та по-різному озброєні. Декілька з них, значно краще вдягнутих у совєтську військову одежу, говорило по-російському. Повідомили, що є відділенням Червоної Армії, яке має бути малинським гарнізоном. Малинчани не вірили, однак представився один із них як командир і подав документи на всіх. Підтверджували вони слова командира, згідно з чим люди із задоволенням, із якимсь повним, приємним зрушенням дають можливість червоноармійцям розміститися у військових казармах. Невдовзі повертаються до Малинська місцеві євреї, які ховалися у лісах. Голодні, обдерті, отримують всебічну допомогу з боку всього люду. Через якийсь час до Малинська прибуває великий відділ НКВС з командиром в ранзі полковника. Розташовуються не в казармах, а в людських помешканнях. Малинськ більш-менш повертається до нормального життя…".
Ось яким було прощання мешканців Малинська зі своїми польськими сусідами, з якими, як мовиться, ділили навпіл горе і радощі впродовж кількох десятків літ.
"… В квітні 1945 року поляки, які ще мешкали в Малинську, за малими винятками, виїжджають до Польщі. Новим місцем їх життя стає Оструда на Мазурах. В жовтні 1945 року останні малинські поляки долучаються до останнього на цій території транспорту польських репатріантів, сформованого у місті Сарни і через Львів їдучого до Польщі, до різних, цим разом, населених пунктів. Цей останній транспорт минає поїздом Малинськ, а згромаджені на пероні станції мешканці Малинська прощаються з ним з глибоким внутрішнім болем і жалем та із сльозами на очах". мТака вона історія Малинська, що на Березнівщині, від самого його заснування і до переможного сорок п'ятого, на підставі надто вже захоплюючого, як зазначалося вище, польського журналу "Wolyn Blizej".
Щасти тобі в усьому і нехай Господь-Бог постійно оберігає та допомагає твоїм жителям, дорогий Малинськ.

Чеслав Хитрий, краєзнавець.

  • Історичне дослідження(ІIчастина)
  • Історичне дослідження (IІІчастина)

  • Copyright © БЦСПШБ